Пишу то назва, під яким торт у мене існує вже багато років, з тих пір, як мене навчили його піч… в Ташкенті, куди я їздила на тиждень до знайомих!
Рецепт ще з тих часів, коли в країні було погано з продуктами, але в Москві завжди були у продажу волоські горіхи (на ринку), цукровий пісок, масло і яйця. Більше для цього торта нічого не було потрібно. Правда, потрібна була цукрова пудра, якою у продажу ніколи не було. Я її або діставала через знайому в міністерської їдальні (там її отримували), або молола в кавомолці.
У мене було дві кавомолки — одна для кави, а друга для потреб кулінарії.
Хто хоч як-то пам’ятає ті часи, зрозуміє мене.
Торт тоді пекла досить часто, оскільки магазинні з маргариновим кремом на дух не переносила. І завжди був успіх! З’їдався він миттєво, як би ні були ситі гості, і це не залежало від кількості присутніх.
Я його підспудно тримала в голові, але якось все руки не доходили… Зараз стільки всього… не знаєш, що піч у першу чергу!
Але ось на одному форумі зайшла розмова саме про це торті. 3авела його дівчина з Сербії, у якій тітка-сербка пече його постійно. А ефект по знищенню, тобто съедению, той самий!
У неї там, правда, свої нюанси в рецептурі, але сенс був той самий. Відгукнулися ще й інші, зовсім з різних місць, і у всіх були свої, дуже схожі рецепти цього торта. Цікаво, що всюди на території колишнього СРСР торт носив горде і пафосну назву — Королівський! Але в той час він дійсно виправдовував свою назву!
